Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
– Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару,
Там овечки покотились,
А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей.
Хоч не гроші, то полова,
В тебе жінка чорноброва.
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.

"Як американці зробили "Щедрик" своєю мелодією."

У різдвяному сезоні лунає по всій Америці мелодія нашого "Щедрика". Чому ж ніхто не згадує про її справжніх авторів - український народ та Миколу Леонтовича?

"Щедрик, щедрик, щедрівочка, Прилетіла ластівочка…". Це слова "Щедрика", перлини української пісенної творчости з циклу щедрівок.

Згармонізував "Щедрик", на основі народної мелодії і слів визначний диригент і композитор Микола Леонтович, забитий у домі свого батька підісланим чекістом у 1921 році.

Музичний чар "Щедрика" полонив не лише українців, а й чужинців. У різдвяному сезоні лунає через радіо по всій Америці мелодія нашого "Щедрика". Але чи нашого?

Серед американців він відомий, як "Choral of Bells". До мелодії "Щедрика" додані слова зовсім іншого змісту, ніж вони є у "Щедрику": "Дзвеніть срібні дзвони, веселі різдвяні дзвони, Христос родився" і т.д. ("Ring Silver Bells", М. Bovae).

Таке поводження зі "Щедриком" трохи нагадує совєтську творчість колгоспних "щедрівок".

Але нехай був би замість "Щедрика" і "Хорал дзвонів", коли б слухачі знали, що це українська народна музика в гармонізації українського композитора. Але ніколи і ніде про це не згадується перед виконанням "Щедрика", тобто "Choral of Bells".

У 1950 році, у Міннеаполісі, слухаючи як молодий диригент лютеранської церкви грав на піяно "Щедрика", я сказав йому, що це українська мелодія. У відповідь він зробив великі очі.

У році 1971, у різдвяному сезоні, я проспівав початок "Щедрика" своїм американським студентам, серед яких були й музики. Вони зразу сказали, що це "Choral of Bells" і були здивовані, слухаючи мій принагідний виклад про "Щедрик".

Слова, які уклав Бове (Bovee), є різдвяною піснею, але "Щедрик", як і взагалі українські щедрівки, є новорічною, тому і її зміст цілком інший, ніж колядки.

Покійний маляр і видатний графік Микола Бутович намалював у 1953 році гарну картину під назвою "Щедрик". На ній зображено те, про що співається у "Щедрику" — і ластівка, й кошара з вівцями та ягнятами, й господиня з коромислом тощо.

Редпродукція цієї картини є в монографії мистця [Я. Горицвіт "Микола Вутович, Монографія", видавництво "Слово", Нью-Йорк, 1956]. Отже є й мистецька ілюстрація до "Щедрика".

Українці можуть бути гopді на популярність свого "Щедрика" в Америці, це справжній їхній вклад у музичну культуру Америки.

Але за це американці мусять принаймні називати ім'я творця "Щедрика", -- український народ, який ще у передхристиянській добі почав творити свої колядки і щедрівки.

Популярний в Америці український "Щедрик", замість популяризувати українське ім'я, став якимсь анонімним напівплаґіятом, без господаря — "без імени".

Правда, у збірці різдвяних пісень А. Л. Річардсон ["Sing we now of Christmas". Compiled and Arranged by Allen L. Richardson] є заголовок: "Ring, Silver Bells (Ukrainian Carol) M. E. Bovee 1951) M. Leontovich".

Згадка про "Український хорал" — Ukrainian Carol і прізвище М. Леонтовича тут мало що говорить, бо слова Бове, як сказано вище, не мають нічого спільного зі "Щедриком" і така назва музики зовсім невідома у музичному репертуари Америки.

У крамницях на склянках із червоними буряками, жидівської продукції, написано: Borscht, чому ж над нотами не могло б бути Shchedryk -- Ukrainian Carol.

Між іншим, фейлетоніст "Ню Йорк Таймсу" уважає борщ жидівською національною стравою. Вареники самі українці обернули на "пєpoгі". Але вернімося до "Щедрика".

Недавно у "Свободі" була мимоходом згадка, що треба "боротися й за Щедрик". Хто б мав за нього боротися і як?

Формально для цього покликані наші музичні кола. Існує навіть "світове" об'єднання українських музик. Є ще й "амбасадори", про яких дотепно писав колись Ікер [псевдонім Івана Кедрина-Рудницького, видатного журналіста та редактора].

Найпевніше ця "боротьба", тобто інформативна праця, може бути проведена в американській пресі.

Не полемічними листами до редакцій, чи платними оголошеннями (за шість тисяч), на що дотепер тільки й спpoмоглися українці, а цікавими статтями, базованими на фактичних даних. За такі статті не лише не треба платити, але можна отримати ще й гонорар від видавництва.

Місце для таких статей не у провінційних газетах, а популярних музичних журналах, чи у великих щоденннках під час різдвяного сезону. На жаль, цьогорічний уже пропущений.

Ось у "Ню Йорк Таймсі" від 21 грудня 1975 р. була велика ілюстрована стаття про німецьку колядку "Тиха ніч" ("Silent Night"), дуже популярну в Америці. Також треба б дослідити, як і коли дістався "Щедрик" у музичиий репертуар Америки.

Про це не знають і самі українці. Дехто каже, що ноти були переписані від Koшиця [Олександр Кошиць - видатний композитор і диригент].

На цьому маленькому прикладі із "Щедриком" видно, як можна ширити добре українське ім'я в Америці, коли б було кому взятися за цю справу.

Є вже чимало молодих українців, які покінчили гуманістичні або музичні студії, але вони не знають ані української мови, ані української культури. Де ж ті, які знають? Гей, озовіться!